Тема: Бакалійні товари
Характеристика
зернових культур
На внутрішньому та міжнародному ринках за призначенням
зерно класифікується як продовольче, фуражне, технічне, насінне.
Продовольчі зернові культури за ботанічними
ознаками поділяються на родини: хлібні злаки, гречані (гречка) і бобові (горох,
квасоля, соя, чечевиця, нут, чина).
Основу асортименту вирощуваного в Україні зерна складають злакові культури. Зерно усіх злаків схоже за будовою і це показано на рисунку 1 на
прикладі пшениці.
Зерно пшениці має овальну форму. Випукла
сторона зерна називається спинкою,
протилежна – черевце. Поздовж
черевця проходить борозенка. На
гострому кінці зерна є борідка.
Оболонки - зовні покривають
зерно і складаються з клітковини, геміцелюлози, лігніну та мінеральних солей.
Вони не представляють харчової цінності, крім того погіршують колір і
засвоюваність борошна і крупи.
Алейроновий шар - уявляє собою один ряд великих клітин, які
містять значну кількість мінеральних речовин, білків, цукрів, жирів і вітамінів.
Однак ці цінні речовини практично не засвоюються, тому що клітини товстостінні
і недоступні для ферментів шлунково-кишкового тракту людини.
Ендосперм - складає біля 80% маси зерна.. Він складається з
великих тонкостінних клітин, заповнених крохмалем і білками. Частка жиру,
вітамінів та мінеральних речовин незначна (за виключенням сої, вівса і проса).
Ендосперм - найцінніша частина зерна для
одержання борошна і крупи
Зародок - уявляє собою тканини з живих клітин, які
при проростанні формують коріння, листя та стебло. У зародку, порівняно з
іншими частинами зерна, зосереджена найбільша кількість жирів, білків, цукрів,
мінеральних речовин, вітамінів, ферментів. Але присутність зародка погіршує
якість борошна і крупи, тому що його жир не стійкий і легко згіркає.
Зерна плівчастих культур (рису, проса, ячменю,
вівса), крім вказаних складових частин, мають зовні ще квіткову оболонку, яка
охороняє ядро від шкідливого зовнішнього впливу. При виготовленні сортового
борошна та крупи квіткову оболонку, плодові і насіннєві оболонки, алейроновий
шар і зародок відділяють від зерна повністю або частково і одержують висівки, які використовуються на корм
тваринам. Очищені висівки також використовуються в харчовій промисловості в якості харчової добавки, що містить баластні речовини.
До родини злакових належать такі важливі
культури як пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, просо, рис.
Пшениця - має
унікальні технологічні властивості завдяки вмісту клейковиноутворюючих білків.
У неї найбільш широкий спектр використання, порівняно з іншими культурами. Розрізняють пшеницю ярову та озиму:
ярову сіють весною, а озиму - восени.
Пшениця поділяється на два види – тверда та м’яка, а згідно
консистенції ендосперму – на склоподібну, напівсклоподібну та борошнисту. Чим твердіша
консистенція ендосперму, тим вища склоподібність. Борошнистість зерна
пояснюється наявністю мікропорожнин у ендоспермі. Тверді види пшениці мають
склоподібну консистенцію, а м’які – склоподібну, напівсклоподібну або
борошнисту.
Пшениця має велику кількість різновидів. В
харчовій промисловості переважно використовують м’яку борошномельну пшеницю.
Тверда пшениця (дурум) є сировиною для вироблення макаронного борошна і крупи.
За якістю пшениця поділяється на шість класів,
відповідно до чого встановлюються закупівельні та відпускні ціни. Найбільш
цінний – перший клас, а найбільш ходовий – третій. Зерно четвертого – шостого
класів, по суті є фуражним.
Жито - відрізняється від пшениці формою, кольором,
хімічним складом зерна. Вузьке і довге зерно жита має меншу масу. Вміст
ендосперму у ньому нижчий, ніж у зерна пшениці, що зумовлює менший вихід
сортового борошна. Жито переважно використовується для виготовлення житнього
борошна, хлібного квасу. Житній хліб виходить більш щільнім і менш пористим,
ніж з пшениці, тому що білки жита не
утворюють клейковину, бо основна їх
частка розчиняється у воді.
Тритікале –це гібрид пшениці і жита, який володіє високою
зимостійкістю і якісним зерном, за властивостями близьким до пшениці. Тритікале
містить до 20% білків, які утворюють слабку клейковину. Борошно з тритікале
придатне для випікання пряників, хліба, схожого до житньо-пшеничного, для
виготовлення пластівців. Зерно використовується в Україні як кормова культура в
той час як за рубежем є сировиною для виготовлення продовольства.
Кукурудза
– третя за значущістю зернова культура, що належить до високоврожайних теплолюбних і засухостійких
культур. Зерно кукурудзі зовні вкрите дуже розвинутими плодовими і насінними
оболонками. Великий зародок кукурудзи дає змогу одержувати рослинну олію.
Ендосперм багатий на крохмаль і бідний білками, тому кукурудзу використовують
для виготовлення борошна, крохмалю, фруктозних сиропів, пластівців і круп”яних паличок. Він за консистенцією буває борошнистим і
склоподібним, за кольором – білим або жовтим. За формою і будовою качана і
зерна кукурудза поділяється на зубоподібну, кременисту, крохмальну і лопнуту.
Інші різновиди (цукрова, соскоподібна, плівчаста) вирощуються в незначної
кількості.
Лише 12-15% врожаю кукурудзи
використовується як продовольча
сировина. На ринок надходить, в основному, фуражна кукурудза, що користується
великим попитом.
Ячмінь складає
конкуренцію кукурудзі за ціною, але перевершує її за поживною цінністю. До 20% зібраного ячменю
витрачається на продовольчі цілі – виробництво крупи, пива, борошна. Для його
вирощування потрібні специфічні умови та свої ботанічні сорти. Витрати на його
вирощування окупаються світовими цінами.
Рис -
круп’яна культура, яка має високу врожайність. Вона відноситься до теплолюбних та вологолюбних
рослин, тому засівається на зрошувальних та затоплених землях на невеличкій
території в Криму, у Херсонській та Одеській областях.
Зерно рису має круглясту або подовжену форму,
покриту квітковими плівками, які легко відділяються від ядра. Ендосперм рису
багатий на крохмаль і бідний на білки, вітаміни, жири, мінеральні речовини. Він
може бути склоподібним або борошнистим. Вище ціниться склоподібний, тому що дає
більший вихід крупи.
Рис використовується не тільки для виробництва
круп, а й борошна, з якого одержують продукти дитячого і дієтичного харчування.
Потреби в рисі з боку крупозаводів і населення в основному задовольняються за рахунок імпорту з
Краснодарського краю, Індії, В’єтнаму, Єгипту, Пакистану, Китаю.
Просо –
цінна круп’яна культура, яка відноситься до теплолюбних та засухостійких
рослин.
Зерно проса покрите квітковими плівками, які
легко відділяються від ядра. Ядро проса має круглясту форму, жовте або сіре
забарвлення, може бути склоподібним і борошнистим. Біологічна цінність білків
проса знаходиться на рівні білків пшениці.
Овес - має дуже плівчасте зерно білого або жовтого
кольору, але плівки з ядром не зростаються і легко знімаються. Звільнене від
плівок зерно за зовнішнім виглядом схоже з зерном жита. Особливістю хімічного
складу вівса є підвищений вміст
незамінних амінокислот і легкозасвоюваного жиру.
Використовують овес для виробництва продуктів
дитячого і дієтичного харчування: вівсяної крупи, пластівців, толокна, печива,
різних харчових сумішив. Він є також незамінним кормом для худоби та птиці.
Родина гречишних культур представлена гречкою
звичайною. Зерно гречки
тригранне, покрите грубою плодовою оболонкою коричневого або сірого кольору
(рисунок 2). Оболонка з ядром не зростається і легко відділяється. Ендосперм
гречки борошнистий. Він містить повноцінні за амінокислотним складом білки
(12%), стійкі до окислення жири (2,5%), легкозасвоювані вуглеводи – крохмаль та
цукри (60%). В зерні багато фосфору, кальцію, заліза і різних мікроелементів.
Гречка є джерелом вітамінів В1, В2, Р, РР та органічних
кислот.
Зерно гречки використовують для виготовлення
крупи та борошна, що цінуються в дитячому та дієтичному харчуванні.
Родина
бобових має широкий асортимент
зернових культур, які вирощуються на всій території України. Продовольче
значення мають горох, квасоля, чечевиця, соя, боби, чина, нут.
Будова насіння бобових культур інша, ніж злаків
та гречки (рисунок 3). Зерно покрито щільною насіннєвою оболонкою, під якою
лежать дві сім’ядолі, з’єднані паростком.
За хімічним складом насіння бобових
відрізняється великим вмістом білків, за властивостями схожих з білками
тваринного походження (20-40%) і зниженою кількістю вуглеводів (5-40%). Присутня
невелика кількість жиру – 2%. Винятком є тільки соя, яка його містить до 20% .
Бобовим властивий добрий склад мінеральних речовин і вітамінів.
Недоліком бобових є те, що вони погано
розварюються (від 90 до 120 хвилин). Це обмежує їх використання в
кулінарії. Лише з гороху виготовляють крупу, інші культури
використовуються у виді сім’ян.
Горох займає перше місце серед бобових культур.
Продовольчий горох залежно від забарвлення сім'ядолей поділяється на жовтий і
зелений, за розміром - на великій,
середній і малий, за призначенням – круп’яний і
консервний.
З гороху виробляють крупи, борошно, харчові концентрати.
Квасоля поділяється за кольором на три типи: білу,
кольорову однотонну і кольорову різнобарвну. Використовують її в кулінарії для
варки супiв, приготування начинок та інших страв.
Соя– культура, що адаптована до умов півдня
України. Це найцінніша продовольча та кормова культура через високий вміст білків.
Серед інших зернових культур вона є предметом міжнародної торгівлі. Використовується
соя для виробництва борошна, олії, харчових концентратів, комбікормів, білкових
препаратів та іншого. Використовується все: насіння, зелена маса, корені.
Навіть грунт після неї збагачується азотом. Соя культура тепло- і світлолюбна,
тому у промислових масштабах вирощується в США, Бразилії, КНР, Аргентині, в
азіатських країнах, звідки і постачається на світовий ринок.
Боби в їжу вживаються в зеленому і зрілому виді, а
також переробляються на консерви. В Україні не мають масового розповсюдження.
1.2. СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЗЕРНА ТА ВИМОГИ ДО ЙОГО
ЯКОСТІ
Хімічні речовини, які входять до складу зерна, визначають його харчову і
біологічну цінність. Хімічний склад зерна залежить від виду зернової культури,
типу, підтипу, ботанічного сорту, умов вирощування та інших факторів.
Найбільш цінною складовою частиною зерна є білки.
Їх кількість коливається від 9 до 17% (бобові культури містять 20 – 40% білків,
схожих на тваринні). За амінокислотним складом білки зерна переважно
повноцінні, оскільки до їх складу входять всі незамінні амінокислоти. У зерні
пшениці найбільш цінними білками є гліадин і глютелін, які здатні утворювати
клейковину. По зерну білки розподілені нерівномірно: основна частка є в ендоспермі
і алейроновому шарі.
Зерно хлібних злаків багате на вуглеводи,
особливо на крохмаль. Кількість крохмалю в зерні різних культур
коливається від 48 до 57%. Вся його кількість міститься в ендоспермі. Вміст цукрів
у зерні невеликий –1,5-5,0%, але вони впливають на його технологічні
властивості. Зерно містить 2,5-12% клітковини, майже вся її кількість зосереджена в оболонках і плівках
зерна.
У зерні хлібних злаків є невелика кількість жирів (2-2,5%). Вони містяться переважно у
зародку та алейроновому шарі. Підвищений вміст жиру мають соя (до 25%), просо
(3,9%), кукурудза (4,9%), овес (6,2%). Жири зерна нестійкі до окислення, що
пов’язано з великим вмістом в їх складі ненасичених жирних кислот.
Вітамінний
склад зерна різноманітний і
включає групу В, РР, Д, Е, пантотенову кислоту та ін. Основна частка вітамінів
зосереджена в зародку та алейроновому шарі і при переробці зерна потрапляє у
відходи, тому борошно високих сортів, крупи, хліб та макаронні вироби потребують вітамінізації синтетичними
препаратами.
Зольність зернових культур коливається в межах 1,5-3%. В
зерні злакових культур міститься значна кількість калію, фосфору, натрію,
кальцію. Овес - багатий на кальцій, гречка
- на магній, бобові - на натрій і
залізо.
Ферменти в доброякісному зерні мають незначну
активність. З технологічної точки зору найбільш важливими є гідролітичні та
окислювально-відновлювальні ферменти. Вони зосереджені головним чином в зародку
та алейроновому шарі.
Складові речовини зерна добре засвоюються – на
93-96%. Лише рослинний білок засвоюється менше і повільніше – на 83-87%.
Показники
і норми якості зерна встановлюються відповідними стандартами. Якість зерна визначається за кольором, запахом, смаком, натурою,
вологістю, кількістю зернової, смітної і металевої домішки, зараженістю шкідниками.
Для круп’яних культур додатково визначається
склоподібність, вирівняність, плівчастість.
Колір зерна
залежить від його природи. Він бути рівномірним, властивим кожному виду зерна.
Нерівномірність забарвлення, матовість зерна свідчать про розвиток
мікроорганізмів.
Смак зерна має бути злегка
солодкуватим. Явно виражений солодкий смак притаманний зерну пророслому.
Гіркуватий і кислуватий смак, пліснявий
і солодовий присмак свідчать про
недоброякісність зерна. Гіркуватий смак має зерно, пошкоджене довгоносиком або
з домішкою полиню, гірчаку, в’язелю. Крім того, він може бути обумовлений
розщепленням жирів, якщо зерно зберігалося у несприятливих умовах.
Запах (як і
колір та смак) свідчить про свіжість зерна. Доброякісне зерно в основному не
має явно вираженого запаху, він слабкий специфічний або інертний. При
зберіганні зерна у сирих, погано провітрюваних приміщеннях з’являється
сторонній запах внаслідок самозігрівання, пліснявіння, проростання. Гнилісний
запах, обумовлений глибоким розщепленням жирів і білків, свідчить про повне
зіпсування зерна.
Натура – це
маса одного літра зерна, виражена у грамах. Визначається за допомогою
спеціальних вагів, що мають назву пурка. Чим вище натура зерна, тим вище його
якість. Натура пшениці середньої якості складає 750 г , жита – 700 г , вівса – 450 г .
Вологість –
це маса води у зерні, визначена у відсотках. За вологістю розрізняють зерно
сухе, середньої сухості, зволожене і сире. Для більшості видів сухим вважають
зерно, масова доля вологи в якому не більше 14%, сирим – вище 18%. Для
заготовки та переробки допускається сухе зерно.
Вода у зерні має зв’язану форму, тому воно
довго зберігається і дає змогу накопичувати продовольчі запаси.
Зернові партії не повинні бути засміченими,
інакше при їх переробці вихід борошна і крупи буде низьким. Розрізняють зернову
і смітну домішки. Зернові домішки – це зерно з зіпсованим ядром, запліснявіле,
піджарене, бите, недорозвинуте. Перелік смітних домішок більш широкий: мінеральні
(земля, пісок), органічні (плівки, частини соломи тощо), насіння диких (полинь,
лобода та ін), отруйних (кукіль, гірчак, в’язіль, мишатник та ін.) рослин та
домішки грибкового походження (ріжки,
головня, фузаріум). Кількість домішок впливає на клас зерна . Якщо засміченість
зерна перевищує всі допуски, воно вважається нестандартним .
Ураженість зерна шкідниками (жуками, кліщами, метеликами)
виникає при недотриманні оптимального режиму зберігання – при підвищених вологості і температурі, недостатній
вентиляції повітря, порушенні санітарних правил у складських приміщеннях. Різні
види жуків (довгоносик, хлібний точильник), метелики (коморна міль, млинова
огнівка) та їх личинки поїдають зерно, засмічують його своїми виділеннями.
Зерно, яке пошкоджене цими шкідниками, для приготування продуктів харчування не
допускається.
Якість зерна залежить від умов зберігання, тому цей фактор
знаходиться під постійним контролем. Великі партії зерна зберігають на сучасних елеваторах, де
здійснюється дистанційний контроль за його станом, а також дистанційне
керування за виробничим процесом – загрузкою вагонів, переміщенням, зачищенням,
навантаженням зерна. Його зберігають також у механізованих складах.
Зерно після збирання не одразу досягає повної стиглості.
У зерні, яке поступає до сховищ, проходять активні біохімічні процеси, які
продовжуються від 3 до 15 діб залежно від умов зберігання. Це називається
післязбиральним достиганням. Найбільш прості речовини переходять у складні:
цукор у крохмаль, амінокислоти – у білки. Борошно з повністю достиглого зерна
має кращі хлібопекарські властивості. Достигання пов’язано з комплексом
окислювально-відновлювальних процесів.
У сприятливих умовах (сухе сховище, невисока
температура, вентиляція повітря, дотримування санітарного режиму) зерно може
зберігатися протягом чотирьох – десяти років.
Крупи
Крупи після борошна є другим за значимістю продуктом
переробки зерна і займають важливе місце
в харчуванні мешканців України. Фізіологічна норма споживання круп складає 14–15кг
на рік на людину. Щорічне виробництво круп в Україні відповідає замовленням
торгівлі, харчової та концентратної промисловості.
Споживні властивості круп і їх формування. Споживні
властивості круп залежать від їх хімічного складу, засвоюваності окремих
речовин, енергетичної цінності, органолептичних показників, широти використання, здатності до тривалого
зберігання.
З даних таблиці 1 випливає,
що в крупах міститься від 8 до 12% білків. Білки круп, особливо, гречаних,
вівсяних і рисових, здебільшого повноцінні, однак вони не збалансовані за
вмістом лімітованих амінокислот (триптофану, лізину, метіоніну). Білки пшона і
кукурудзяних круп за амінокислотним складом поступаються білкам круп інших
культур. У пшоні є дуже мало лізину, у кукурудзяних, крім того, метіоніну і
триптофану.
Білки засвоюються на 85-89%. Білковий склад
круп не тільки впливає на їх харчову
цінність, але і на кулінарні властивості.
У більшості круп міститься від 1 до 1,5% жирів,
у гречаних і пшоні – до 3%, у вівсяних – понад 6%. Їх засвоюваність складає
92-96%. Жири здатні швидко окислюватись, тому даже така незначна їх кількість
обумовлює строки зберігання круп.
Таблиця 1 – Хімічний склад та
енергетична цінність круп
|
Вид і різновид круп
|
Хімічний склад, г /100г
|
Енергетична цінність ккал/100г
|
||||
|
вода
|
білки
|
жири
|
вуглеводи
|
інші речовини
|
||
|
Пшенична
Полтавська
манна
Ячмінна
перлова
ячна
Кукурудзяна
Рисова
Вівсяна
Пшоно
Гречана ядриця
проділ
Горох лущений
|
14,0
14,0
14,0
14,0
14,0
14,0
12,0
14,0
14,0
14,0
14,0
|
12,7
11,3
9,3
10,4
8,3
7,0
11,9
12,0
12,6
9,5
23,0
|
1,1
0,7
1,1
1,3
1,2
0,6
5,8
2,9
2,6
1,9
1,6
|
63,3
67,9
67,5
67,7
72,4
71,8
52,5
67,2
63,2
67,0
51,8
|
9,9
6,8
8,1
7,0
4,1
6,2
18,4
4,0
6,9
7,2
9,6
|
325
326
324
322
326
323
345
334
329
326
323
|
Крупи багаті на вуглеводи – 63-74%. Вміст
крохмалю складає 47-73%, цукрів – 1-3%. Вони засвоюються на 92-96%. Вміст
клітковини знаходиться в межах 0,4-2,8%, виконує функцію баластної речовини
і впливає на тривалість варіння круп.
Крупи багаті на калій,
фосфор і магній. Особливо це стосується гороху лущеного, гречаних і вівсяних
круп. У крупах порівняно мало кальцію.
Крупи бідні на вітаміни. До їх складу
входить незначна кількість каротину, вітамінів В1, В2 і
РР. Вітамінів більше міститься у пшоні, горосі лущеному, вівсяних і гречаних
крупах.
Біологічна цінність круп визначається залежно
від вмісту повноцінних білків, поліненасичених жирних кислот, мінеральних
речовин і вітамінів.
Крупи використовуються в кулінарії для
виготовлення перших і других страв, у харчоконцентратній промисловості – при виробництві овочевих, м’ясних та рибних консервів.
На формування споживчих властивостей круп
впливають вид круп’яної культури, якість зерна, технологія виготовлення. Крупи
з високими споживчими властивостями одержують із свіжого і добре підготовленого
зерна.
Технологія виготовлення круп складається з підготовки
зерна до переробки, лущення, шліфування (іноді і полірування) і упакування.
Підготовка зерна до
переробки включає очищення зерна від смітних та зернових домішок,
гідротермічну обробку, тобто пропарювання у автоклавах під тиском для полегшення його лущення; сортування зерна
за розміром для зниження вмісту дроблених ядер при лущенні.
При переробці зерна у
крупи проводять його лущення для вилучення квіткових плівок,
та частки плодових та насіннєвих оболонок. Наступне шліфування ядра
супроводжується видаленням з
поверхні ядра плодових і насіннєвих оболонок, алейронового шару і зародка.
Полірування використовується для шліфованого рису і гороху. Воно сприяє зняттю
алейронового шару, надає крупам привабливого товарного вигляду, покращує
кулінарні властивості, але знижує біологічну цінність.
Крупи упаковують у споживчу і транспортну тару.
Споживчою тарою для круп є: пакети паперові, пачки картонні або паперові з
внутрішнім пакетом, пакети з термозварюваних полімерних матеріалів. Пакети й
пачки з крупами складають у ящики місткістю не більше 15 кг . Транспортна тара для
упакування круп повинна бути міцною, сухою і без сторонніх запахів. Для
перевезення автомобільним транспортом допускається групове упакування пачок і
пакетів з крупами у папір спеціальних марок в один або два шари і в полімерну
харчову термоусадну плівку спеціальної марки. Маса нетто групової упаковки
повинна бути не більшою за 15
кг . Крупи також упаковують у нові продуктові мішки, або
мішки, які були використані, і зашивають машинним способом лляними, бавовняними
або синтетичними нитками з залишком гребеня по всій ширині мішка.
На споживчу тару маркування наносять на кожну
одиницю. Воно повинно мати такі дані: товарний знак і (або) назву підприємства
– виготовлювача, його місце знаходження і підпорядкованість; назву продукту
(вид, різновид, сорт, номер); масу нетто (кг); дату виготовлення і номер зміни
упаковки; термін зберігання; позначення стандарту; фразу “Зберігати в сухому
місці”; інформацію про харчову і енергетичну цінність 100 г продукту. Дата
виготовлення і номер зміни позначаються семизначним числом арабськими цифрами і
повинні бути нанесені на поверхню упаковки або етикетки друкуванням
маркувальною фарбою чи штампуванням. Приклад: 2150805 – продукт виготовлений в
другу зміну 15 серпня 2005 року.
Маркування наносять також на кожну одиницю
транспортної тари. На мішок з крупами пришивається або наклеюється маркувальний
ярлик з міцного картону, паперу для мішків, спеціального обгорткового паперу.
Маркування ящиків здійснюється штампом, фарбою за трафаретом або наклеюванням
ярлика. Крім даних, які прийняті для маркування мішків з крупами, вказують
кількість пакувальних одиниць і дату виготовлення продукції або вибою.
На транспортній тарі повинен бути нанесений
маніпуляційний знак, у вигляді парасольки, що означає, що товар боїться
сирості.
Зберігання круп повинно здійснюватись
в оптимальних умовах, що гарантують тривале зберігання їх доброї якості.
Класифікація
та асортимент крупи. Залежно від виду круп’яної культури, крупи поділяються на види (пшеничні, ячмінні, вівсяні, кукурудзяні, рисові, гречані та
ін.), а від технології виготовлення –
на різновиди, номери, сорти. При
створенні класифікації крупи враховувалось:
цілісність ядра (неподрібнені, подрібнені, плющені), спосіб обробки
поверхні (нешліфовані, шліфовані, поліровані), крупності (номери), вміст
доброякісного ядра і домішок (сорти), термічна обробка зерна (звичайні, зі
скороченим часом варіння, швидкорозварювані і такі, що не потребують варіння),
Крупи зі скороченим часом варіння одержують з
пропареного круп’яного зерна. Для виготовлення швидкорозварюваних круп
проводять зволоження, пропарювання, іноді розплющування і висушування круп
деяких культур. Крупи, що не потребують варіння, одержують доведенням круп
деяких культур до повної кулінарної готовності, здійснивши їх попереднє
очищення, миття, сушіння, плющення, а потім висушування до встановленої
вологості.
Крупи, що виготовляються з пропареного зерна,
темніші за кольором і практично не згіркають, тому що мають інактивовані
ферменти.
Пшеничні крупи. Із зерна пшениці виготовляють пшеничну шліфовану і манну
крупи.
Крупу пшеничну шліфовану поділяють на п’ять
номерів – від 1 до 5. Крупу № 1-4 називають Полтавською, п’ятий номер крупи має
назву Артек. Крупа № 1 має розмір, близький до розміру цілого зерна (3-3,5мм) і
видовжену форму. Крупи від № 2 до № 5 являють собою подрібнене зерно. Форма
круп № 2 овальна, № 3, 4 і 5 – округла. Тривалість варіння круп складає від 15
(Артек) до 60 хв. (№ 1). Після варіння об’єм збільшується у 4-5 разів. Крупи
Полтавська і Артек на товарні сорти не поділяються. Випускають також пшеничну
крупу швидкорозварювану і таку, що не потребує варіння.
Манну крупу виготовляють не на крупозаводах, а одержують
при сортових помелах зерна на борошномельних комбінатах. Рідше ці крупи
виготовляються спеціальним розмелюванням твердої пшениці. Манна крупа має
дрібні частинки (1,0-1,5мм) майже чистого ендосперму. Залежно від виду пшениці
одержують три марки манних круп: “М”, “Т” і “МТ”. Крупу марки “М” виготовляють
з м’якої пшениці, “Т” – з твердої і “МТ” – з м’якої з домішкою твердої пшениці
(дурум).
Тривалість
варіння манної крупи невелика: марки “М” – від 5 до 8 хв, “Т” – 10-15 хв. У
першому випадку крупи мають більший об’єм, у другому – кращі смак і
консистенцію. Крупа марки “МТ” за всіма показниками займає проміжне місце.
Хімічні речовини манної крупи легко засвоюються, тому вона дуже високо ціниться,
особливо у дитячому і дієтичному харчуванні. Манну крупу на товарні сорти не
поділяють.
Ячмінні крупи. Залежно від технології виготовлення крупи з
ячменю поділяють на перлову і ячну.
Перлова
крупа – це ядро зерна ячменю, вивільнене від квіткових плівок і відшліфоване.
Виготовляють перлові крупи п’яти номерів. Крупи № 1 і № 2 – це зашліфовані цілі
зерна ячменю, а № 3, 4 і 5 – мають
округлу форму і білий колір з темними смужками на місці борозенки. Випускають
також перлові крупи із скороченим часом варіння, швидкорозварювану і таку, що
не потребує варіння.
Ячна крупа – це частинки подрібненого ядра
різного розміру і форми. Для
виготовлення круп використовують склоподібний ячмінь. Залежно від
розміру крупинок ячні крупи поділяють на три номери: 1, 2 і 3. Крупинки мають
неправильну форму, гострі грані і жовтувато-сірий колір. Розміри крупинок у крупах № 1 – 2,5мм; № 2 –
2мм; № 3 – 1,5мм.
Ячні крупи
варять 40-50 хв, перлові – значно довше
– 60 – 90. Тривалість варіння залежить від розміру крупинок Ячні і перлові
крупи збільшуються в об’ємі у 5-6 разів. У кулінарії їх використовують для
приготування каш і супів. Каші з ячних круп мають в’язку консистенцію, а з
перлових – розсипчасту. Недоліком перших є те, що вони твердіють після
охолодження.
Вівсяна крупа. Залежно від
технології виробництва розрізняють крупу недроблену
шліфовану і плющену.
Недроблена
крупа має вигляд шеретованих зерен вівса і гладеньку поверхню. При
пропарюванні зерна утворюються меланоїдіни, які надають крупі світло-кремового кольору. Плющену крупу
виготовляють із недробленої заново пропареної крупи. Така крупа має вигляд
пластівців завтовшки 1-1,2 мм .
На поверхні крупинок помітно слід від вальців.
Вівсяні крупи мають високі споживні властивості,
добре засвоюються і використовуються для дієтичного харчування. Одночасно с цим
смакові якості вівсяних каш невисокі. Недроблена вівсяна крупа вариться більше
години і збільшується в об’ємі у 3-4 рази. Каша з неї щільна, слизиста. Плющена
крупа порівняно з недробленою значно швидше вариться (30-40хв). Обидві крупи
залежно від якості поділяються на три сорти – вищий, перший і другий.
Існують також вівсяні крупи для дитячого
харчування, одержані з зерна, вирощеного без використання пестицидів.
Кукурудзяна шліфована крупа являє собою частинки ядра кукурудзи різної форми,
, з закругленими гранями, добуті відокремленням плодових оболонок і зародка. За
розміром крупинок кукурудзяна крупа поділяється на п’ять номерів. Найбільші за
розміром крупи № 1, найменші - № 5. Для
концентратної промисловості виготовляється дроблена крупа, що поділяється на
три різновиди: велика, середня і дрібна.
Кукурудзяна крупа вариться близько години із
збільшенням в об’ємі в 3-4 рази. Каша має щільну консистенцію і специфічний
присмак, що є її недоліком. Кукурудзяна крупа на товарні сорти не поділяється.
Рисова крупа виготовляється з зерна з високою склоподібністю. .Залежно від
технології виготовлення рис поділяється на шліфований і полірований,
а за розміром - на цілий і дроблений.
Рис шліфований – це оброблені на шліфувальних
машинах зерна шеретованого рису. Він має дещо шорстку поверхню, інколи зі
слідами насіннєвих оболонок.
Полірований рис одержують шляхом подальшої
обробки шліфованого рису на полірувальних машинах. Полірований
рис – це чистий ендосперм.
У процесі полірування остаточно
вилучають оболонки і алейроновий шар. Крупа набуває гладенької блискучої
поверхні.
Рис дроблений – це побічний продукт при
виробництві шліфованого рису, додатково оброблений на шліфувальних машинах. Він має розмір менше 2/3 цілого
ядра. Тривалість варіння рису 30-40 хв. Крупа характеризується приємним
зовнішнім виглядом, відмінними кулінарними властивостями, добрим смаком, високою
засвоюваністю. Вона широко використовується для дитячого і дієтичного
харчування. Шліфований і полірований рис поділяється на вищий, 1-й, 2-й, 3-й сорти. Дроблений рис на
товарні сорти не поділяють.
Пшоно шліфоване виготовляють з
крупного проса переважно жовтого кольору. Тривалість варіння пшона – 40-50 хв.
Крупа при варінні збільшується в об’ємі в 5 – 7 разів. Каша з пшона мя”ка за консистенцією, приємного смаку, з специфічним
запахом. Крупа користується високим попитом населення. Однак треба відмітити,
що у неї мало білків і вона схильна до згіркнення.
Шліфоване пшоно поділяється на три сорти:
вищий, 1-й та 2-й. Випускають також пшоно шліфоване швидкорозварюване, котре на
сорти не поділяється..
Гречана крупа залежно від
технології виготовлення поділяється на ядрицю і проділ, що бувають звичайними і
швидкорозварюваними.
Ядриця – це цілі ядра гречки, вивільнені від
плодових оболонок. Колір крупи зеленкуватий або кремовий.
Проділ – це подрібнені ядра, які утворюються при виготовленні
ядриці.
Тривалість варіння ядриці від 30 до 40 хв.,
швидкорозварюваної -20-25, проділ вариться близько 20 хв., однак каша,
виготовлена з проділу, має в’зку консистенцію. Ядриця після варіння –
розсипчаста, збільшується в об’ємі у 5-6 разів Ядрицю звичайну і
швидкорозварювану поділяють на три товарні сорти: 1-й, 2-й, 3-й. Проділ на
сорти не поділяють.
Випускають також гречану крупу, що не потребує
варіння. Із зерна, вирощеного без використання пестицидів, виготовляють гречану
ядрицю для дитячого харчування.
Горох полірований виготовляють цілим і лущеним, жовтим і зеленим.
При виготовленні круп з гороху лущенням
видаляють щільні насіннєві оболонки, після чого крупу полірують. Поліровані
крупи мають гладеньку блискучу поверхню. Сортуванням поділяють горох на цілий і
колотий. Горох повинен бути одного кольору, що забезпечує рівномірність його
розварювання. Якщо у жовтому або зеленому горосі є понад 7% домішок гороху
іншого кольору, його називають сумішшю кольорів. Варять горох близько 1 години,
але об’єм при цьому практично не збільшується. При варінні горох може розварюватися до утворення
пюреподібної консистенції, що пояснюється гідролізом протопектину з утворенням
пектину. Крохмаль при цьому має безструктурну клейку масу. Основна частка
полірованого гороху використовується для виготовлення круп’яних концентратів. Широкому вживанню крупи
перешкоджає специфічний запах і тривалість приготування страв. Враховуючи
недоліки гороху, промисловість стала виготовляти плющену пропарену крупу.
За
якістю горох поділяють на 1-й і 2-й сорти.
Квасоля у виді насіння використовується для харчових цілей без
попередньої машинної обробки, крім видалення сторонніх домішок. Колір насіння
квасолі визначає її використання в кулінарії: з білонасінневої квасолі, як
правило, готують перші страви, з кольорової – другі. Тривалість варіння квасолі
– від 1 до 2 год.
Крупи підвищеної поживної цінності виготовляють з борошна деяких видів дроблених круп (гречаної, рисової,
вівсяної, гороху), а також борошна пшениці (напівкрупки), ячменю і кукурудзи.
Збагачувачами круп підвищеної поживної цінності є продукти тваринного і
рослинного походження: сухе знежирене молоко, сухий яєчний порошок, сухий
яєчний білок, цукор, концентрати та ізоляти білків олійних культур. Поєднання
різних видів борошна і збагачувачів підвищує не тільки поживну цінність круп, а
й засвоюваність і енергетичну цінність.
Сировину перетворюють в борошно, замішують за
рецептурою тісто, пресують через матриці, сушать. Форма крупинок схожа на крупи
натуральні – кругла, довгаста та ін. Тривалість варіння круп – від 10 до 15хв.
Страви з цих круп мають приємний смак і насамперед
рекомендуються для дитячого і дієтичного
харчування. До таких круп належать «Здоров’я», «Сильна», «Південна»,
«Ювілейна», «Спортивна», «Флотська». Ці
крупи поступають на харчоконцентратні
підприємства і використовуються
при виготовленні супiв.
Показники і норми якості крупи. Якість круп оцінюють не тільки за
органолептичними і фізико-хімічними показниками, а і кулінарними властивостями.
Колір доброякісної крупи повинен бути типовий, без
потемніння та обезбарвлення: рис - білий з поодинокими зернами з кольоровими
відтінками; Полтавська – жовтий; перлова – білий з жовтуватим, інколи
зеленкуватим відтінком; вівсяні –
сірувато-жовтий різних відтінків; гречана – кремуватий з жовтуватим або зеленкуватим
відтінком; кукурудзяна –жовтий з відтінками; горох – жовтий або зелений. Колір
манної крупи залежить від марки. Крупа марки “М” має білий або кремовий колір,
“Т” – кремовий або жовтий, “ТМ” – від білого до жовтуватого.
Смак круп повинен бути солодкуватім або прісним, не кислий, не гіркий і без
сторонніх присмаків. У крупах вівсяних пропарених 2-го сорту допускається
специфічний присмак гіркоти.
Також крупи повинні мати властивий їм запах.
Не допускаються пліснявий, солодовий і затхлий запахи. Сторонній запах у крупах
також може бути від наявності в них запашних домішок (полиню та ін.).
З фізико-хімічних показників у крупах
визначають вологість, кількість домішок,
зараженість шкідниками хлібних запасів, у деяких круп визначають кислотність і
зольність.
Вологість круп може коливатись від 10 до 15,5% в
залежності від їх виду. Від вологості залежить придатність крупи до зберігання.
Коливання вологості приводить до зміни
їх маси.
Домішки не тільки погіршують товарний вигляд крупи,
але і роблять її більш гігроскопічною,
іноді надають сторонній запах. Тому кількість домішок нормуюється стандартами.
Розрізняють смітну домішку, необроблені зерна, биті ядра, зіпсовані ядра,
мучіль. У рису додатково обмежується кількість пожовтілих і глютінозних ядер, у
перлової і полтавської – кількість крупинок з залишками оболонок (недодиру).
Від складу і кількості домішок залежить товарний сорт крупи.
Кількість
доброякісного ядра – величина,
яка розраховується у відсотках і свідчить про чистоту крупи. Від 100% почергово
відокремлюється процент кожної домішки. Кількість доброякісного ядра повинна
наближатись до 100%. Наприклад, у рису вищого сорту доброякісного ядра повинно
бути не менше 99,7%; 1-го сорту – 99,4%; 2-го – 99,1%.
Зольність
нормується у манній і вівсяній
крупі (% у перерахунку на суху речовину). Наприклад, зольність манної крупи
марки М не може бути більше 0,6%, марки
Т – 0,85%, МТ– 0,7%.
Зараженість круп шкідниками хлібних запасів не
допускається.
Безпека круп забезпечується граничним рівнем
токсичних елементів (свинцю, кадмію, миш’яку, ртуті, міді, цинку), мікотоксинів
, радіонуклідів і пестицидів.
Стандарти на крупи не передбачають вимоги до їх
кулінарних властивостей, однак вони для споживача мають велике значення. Кулінарні
властивості залежать від хімічного складу круп, особливо від відношення в них
кількості білків, крохмалю і клітковини. Для оцінки кулінарних властивостей
використовуються такі показники: термін варіння до
готовності, збільшення об’єму, консистенція каші, її
смак і запах. В залежності від якості каші крупу поділяють на відмінну, добру
або задовільну за кулінарними властивостями.
При прийманні крупи
за якістю можна зустрітись з різними її дефектами. Причиною виникнення дефектів у крупах може
бути використання недоброякісного зерна, порушення технології виготовлення,
недотримання режимів і термінів зберігання.
Самозігрівання круп – це підвищення температури у їхній масі внаслідок процесу дихання і розвитку мікроорганізмів.
При цьому змінюються органолептичні показники якості круп (колір, запах, смак).
Основна причина самозігрівання – підвищена вологість крупи.
Сторонній запах круп виникає внаслідок порушення правил товарного
сусідства і їх зберігання поряд з продуктами, які мають властивість передавати
запах (риба, прянощі, мило, тютюнові вироби).
Сторонній
присмак з’являється при переробці самозігрітого зерна, недостатньо
очищеного від домішок, пророслого або як наслідок згіркнення жиру.
При тривалому зберіганні крупи можуть знебарвлюватись
або темніти. Це спричиняється
непридатними умовами зберігання.
Зволоження сприяє виникненню інших дефектів круп, тому що активізує
ферменти і створює умови для розвитку мікрофлори.
Згірклість круп є результатом окислення жирів. Особливо це
характерно для круп з кукурудзи, вівса і проса.
Зниження або втрата сипучості круп виникає із
збільшенням у них засміченості. Це відбувається також за високої вологості.
Здатність круп втрачати сипучість частково або повністю називається ущільненням
або злежуванням. Із збільшенням тривалості зберігання круп збільшується імовірність
їх злежування .
Дефектами круп також є знижений вміст
доброякісного ядра, висока засміченість, ушкодження шкідниками (жуками,
метеликами, кліщами), мишоподібними
гризунами (мишами, пацюками).
Зберігання круп. Крупи зберігають на складах і базах хлібопродуктів,
торговельних підприємств і організацій, на складах і у приміщеннях роздрібних
торговельних підприємств. Приміщення для зберігання круп повинні бути сухими,
чистими, мати добру вентиляцію, не бути зараженими шкідниками хлібних запасів,
добре освітленими. Білити їх стіни необхідно не менше, ніж двічі на рік.
Мішки з крупами складають у штабелі на
дерев’яні підтоварники або дерев’яні решітки висотою 6-12 рядів. Штабелі
розміщують окремо за видами круп, сортами, номерами, датами надходження. Висота
штабелю з крупами залежить від пори року, умов зберігання, виду, сорту,
вологості продукції.
Оптимальною відносною вологістю повітря для
зберігання круп є 60 – 70%, сприятлива температура – від +5 до +15оС.
При дуже тривалому зберіганні круп температура повинна бути нижчою – від +5 до
– 15оС. Негативно впливає на зберігання круп різке коливання
температури та відносної вологості повітря. Особливо обережно треба вентилювати
склади навесні, коли спостерігається значна різниця температур зовнішнього і
складського повітря.
Максимальні терміни зберігання пшона
шліфованого, кукурудзяних і вівсяних круп становлять – 6 міс., манної – 7,
пшеничної – 9, гороху – 10, ячної і рису – 12, гречаного проділу – 14, гречаної
ядриці і гороху колотого – 15–17 місяців. Рекомендовані терміни стосуються
зберігання за оптимальними умовами.
Борошно – продукт, який одержують
подрібненням у порошок зерен різних культур. Воно має дуже важливе значення у
харчуванні людини тому що широко використовується в кулінарії, хлібопекарській,
макаронній та інших галузях харчової промисловості. В нашій державі найбільше
виробляють пшеничного борошна (94% загального виробництва), на другому місці
стоїть житнє (4%). Невелику кількість борошна виготовляють з ячменю, кукурудзи,
гороху, сої та інших культур (не більше 2%).
Споживні властивості борошна і їх формування. Споживні властивості борошна різних
сортів нерівнозначні і залежать від того, з яких часток зерна сорт сформований.
У нижчих сортів борошна він близький до складу цілого зерна, а у вищих – до складу ендосперму. Порівняно із
зерном у борошні міститься більше крохмалю і менше – жиру, цукру, клітковини,
мінеральних речовин і вітамінів (таблиця 2).
У борошні міститься
від 9 до 15% зв’язаної води. При такому
її рівні борошно добре зберігається.
Серед
сухих речовин у борошні переважають вуглеводи (60-70%), насамперед крохмаль, з
пониженням сорту вміст крохмалю зменшується. З технологічної точки зору
важливе значення має здатність крохмалю до клейстерізації, гідролізу і
старінню. За цими показниками на перші місця слід поставити борошно пшеничне і
житнє.
Білки
в борошні впливають не тільки на харчову цінність, але і на хлібопекарські
властивості. Кількість білків складає 7-11,5% ( у соєвому – 36-48%). Вони цінні
за амінокислотним складом, однак у більшості її видів недостатньо лізину,
особливо у високосортного борошна. Серед білків переважають водо- і
солерозчинні, що засвоюються в першу чергу. У пшеничного борошна переважають
луго- і спирторозчинні білки, здатні утворювати клейковину і обумовлювати йому
найкращі хлібопекарські властивості. Порівняно багато білків містить борошно з
сої і гороху, найменша кількість – у борошна з жита, але ці білки більш збалансовані за амінокислотним складом.
Вміст жиру, цукрів і клітковини у пшеничному борошні
невисокий – відповідно 1,1-2,2%, 0,2-1,% і 0,1-1,0%. Жир частіше за все стає причиною зіпсування
борошна внаслідок згіркнення. Щодо цукрів, то вони важливі для забезпечення нормального
бродіння тіста. Їх кількість замала, тому важливо, щоб вони додатково утворювались при гідролізі крохмалю в процесі
тістоведення.
Зольність борошна складає від 0,5 до 1,5%, з
пониженням сорту вміст мінеральних речовин підвищується. В борошні є дефіцит
кальцію і мікроелементів, тому розроблені методи його збагачення кальцієм і залізом.
Борошно
потрібно збагачувати вітамінами, тому що при його виготовленні природні вітаміні відходять до висівок. В борошні зберігається частка зернових
вітамінів, їх більше в низькосортному борошні, особливо в оббивному.
Таблиця 2 – Хімічний склад та енергетична цінність
борошна
|
Вид і сорт борошна
|
Хімічний склад, г/100г
|
Енергетична
цінність,
Ккал/100г
|
||||
|
вода
|
білки
|
жири
|
вуглеводи
|
інші речовини
|
||
|
Пшеничне:
|
||||||
|
вищого сорту
|
14,0
|
10,3
|
1,1
|
69,0
|
5,6
|
334
|
|
1 -го сорту
|
14,0
|
10,6
|
1,3
|
67,8
|
6,3
|
331
|
|
2-го сорту
|
14,0
|
11,7
|
1,8
|
64,3
|
8,2
|
324
|
|
оббивне
|
14,0
|
11,5
|
2,2
|
58,7
|
13,6
|
298
|
|
Житнє:
|
||||||
|
сіяне
|
14,0
|
6,9
|
1,4
|
64,8
|
12,9
|
304
|
|
обдирне
|
14,0
|
8,9
|
1,7
|
61,4
|
14,0
|
298
|
|
оббивне
|
14,0
|
10,7
|
1,9
|
58,6
|
14,8
|
293
|
|
Ячмінне
|
14,0
|
10,0
|
1,6
|
57,6
|
16,8
|
284
|
|
Кукурудзяне
|
14,0
|
7,2
|
|
70,9
|
6,4
|
330
|
|
|
||||||
|
незнежирене
|
9,0
|
36,5
|
18,6
|
1,5
|
18,3
|
374
|
|
напівзнежирене
|
9,0
|
43,0
|
9,5
|
Соєве:
|
18,9
|
325
|
Енергетична цінність
борошна в основному обумовлена присутністю крохмалю. Залежно від виду і сорту
вона становить 290-330 Ккал/ 100г.
На формування
споживних властивостей борошна впливають такі фактори: вид зернової культури,
якість зерна, технологія виготовлення.
Борошно, виготовлене з
різних видів зерна, відрізняється між
собою різним вмістом хімічних речовин, кольором, використанням. Борошно високих
споживних властивостей можна одержати тільки з доброякісного зерна. Дефекти запаху,
смаку та кольору зерна передаються готовому продукту - борошну. Якщо
використовують зерно самозігріте, проросле, ушкоджене шкідниками, особливо
клопом-черепашкою, споживні властивості змінюються мало, а хлібопекарські
властивості сходять нанівець: в борошні міститься менше клейковиноутворюючих
білків і якість клейковини дуже низька.
Основними факторами, що впливають на якість борошна,
можна вважати якість зерна і технологію
виробництва.
Технологічні операції по виготовленню борошна можна
розташувати в такій послідовності: підготовка зерна до помелу, помел зерна, формування товарних сортів,
упакування.
Підготовка зерна до помелу складається із добору помольних партій зерна, їх очищення від
домішок і кондиціювання. Зерно з різноманітними вихідними даними змішується у
відповідних пропорціях, що забезпечує оптимальні біохімічні властивості
борошна. Така робота особливо необхідна при помелі пшениці, яка дуже
різноманітна за якістю, видами, ботанічними сортами.
Зерно, що надходить на борошномельні комбінати,
зазнає очищення від домішок. Належне очищення гарантує одержання чистого борошна,
знижує його зольність, зменшується вміст клітковини, підвищує засвоєння
борошна.
Для збільшення виходу борошна і поліпшення
його якості проводять кондиціювання зерна – витримку зволоженого зерна
протягом 3-16 год. Його проводять зразу
після мийки. Завдяки цим процесам волога рівномірно розподіляється в зерні,
оболонки й алейроновий шар не подрібнюються при помелі, краще відокремлюються
від ендосперму і дають великі за розмірами висівки, які легко виділяються від
загальної маси борошна при просіюванні. Процес кондиціювання сприяє кращому
дробленню ядра на крупку і зменшує розпилювання при помелі. Поліпшуються хлібопекарські
властивості борошна і біологічна
цінність, тому що разом з водою частина вітамінів і мінеральних речовин від
зовнішніх шарів зерна переміщується до центру.
Таким чином, процес підготовки зерна до помелу
дає змогу зменшити у ньому до мінімуму засміченість та вміст шкідливих домішок,
обсіменіння спорами плісені і бактерій, повністю видалити мінеральні та
металомагнітні домішки, амбарних шкідників, частину плодових оболонок,
поліпшити хлібопекарські властивості борошна.
Помел зерна – це
процес його перетворення в борошно. Помели поділяються на разовий
і повторний..
При разовому помелі
одержують борошно одноразовим
пропусканням зерна через розмелювальну машину. Його використовують тільки на
невеликих (сільських) млинах. Товарне борошно разовим помелом не виготовляють.
При повторному
помелі борошно виготовляють багаторазовим і послідовним пропусканням
зерна і його частин через різні машини. Помел При повторних помелах зерна
відбуваються такі операції: подрібнення і розмелювання зерна, сортування
розмеленого продукту за розмірами і масою частинок, видалення оболонкових
частинок (висівок), формування товарних сортів борошна.
Розрізняють два види
повторного помелу: простий
(оббивний) і складний (сортовий).
Простий помел
використовується для виготовлення низькосортного борошна, при цьому зерно
очищується від домішок за скороченою схемою. Від оббивного борошна висівки не
відбирають. При одержанні обдирного борошна відбирають 9% висівок. Простий
помел використовується при переробці пшениці і жита.
Складний
( сортовий) помел передбачає
поетапне здрібнення зерна: одержання крупок, їх сортування за розміром і
якістю, роздільне подрібнення крупок різної якості і формування сортів борошна.
Складні помели застосовуються для виготовлення сортового хлібопекарського
борошна з пшениці і жита та для вироблення пшеничного макаронного борошна. Складні помели бувають одно-, дво- і трисортні. Спосіб
формування одного й того ж товарного сорту борошна суттєво впливає на його якість, тому що коливається
частка використаного ендосперму зерна
Змішуванням борошна
різних потоків та однойменних сортів різного виходу одержують борошно з
відповідним хімічним складом, структурою і хлібопекарськими властивостями. Борошно
кожного товарного сорту просіюють та очищують від металомагнітних домішок.
Процес виготовлення борошна завершується його пакуванням у транспортну тару або
фасуванням у коробки, пакети тощо.
Свіжозмелене борошно
має невисокі хлібопекарські властивості, тому йому дають 2-4 тижні вилежатися
для дозрівання. При вилежуванні у ньому відбуваються складні біохімічні
процеси, внаслідок яких хлібопекарські властивості борошна стабілізуються.
Процес дозрівання пов'язаний з наявністю і активністю ферментів. У зв'язку з
тим, що у борошні нижчих сортів більше висівкових частинок, багатих на
ферменти, борошно нижчих сортів дозріває швидше, ніж борошно вищих сортів.
Борошно упаковують по
50 кг у нові продуктові мішки або мішки,
які були використані, не нижче 3-й категорії. Мішки не нижче 2-ї категорії
використовують при упаковуванні макаронного борошна з твердої пшениці. Мішки з
борошном зашивають машинним способом
лляними, бавовняними або синтетичними нитками.
Споживчою тарою для борошна є паперові пакети,
картонні або паперові пачки з внутрішнім пакетом, пакети з термозварювальних
полімерних матеріалів. Борошно у споживчу тару пакують масою нетто 1, 2, 3, 5,
10, 25 кг.
Пакети й пачки з борошном укладають у ящики
місткістю не більше 15 кг . Ящики з гофрованого
картону повинні бути обклеєні стрічкою на паперовій основі або зшиті металевими
скобками. Транспортна тара для упаковування борошна повинна бути міцною, сухою
і без сторонніх запахів. Для
перевезення автомобільним транспортом допускається групове упаковування пачок і
пакетів з борошном у папір спеціальних марок в один або два шари і в полімерну
харчову термоусадну плівку спеціальної марки.
Маса нетто групової упаковки повинна бути не більшою за 15 кг . Для перевезення
автомобільним транспортом борошно можна упаковувати у тару-обладнання.
Споживча і транспортна
тара повинна мати відповідне маркування. На кожній вид споживчої тари
наноситься маркування, в котрому вказані такі данні: товарний знак і (або) назва підприємства-виготовлювача, місце
його знаходження і підпорядкованість, назва продукту (вид, сорт); маса
нетто (кг); дата виготовлення і номер зміни упаковки; позначення стандарту;
інформація про харчову цінність у 100 г продукту; фраза:
«Зберігати у сухому місці», штрих код-код. Для вітамінізованого борошна після
його назви наносять крупним шрифтом слово „вітамінізоване".
На кожну одиницю транспортної тари
пришивається або наклеюється маркувальний ярлик, на котрому наносяться такі ж данні крім харчової цінності.
Кожний товарний сорт борошна маркується відповідним кольором.
Маркування ящиків та
групової упаковки наносять штампом, фарбою
за трафаретом
або наклеюванням ярлика, де вказують кількість пакувальних одиниць і наносять
дату виготовлення продукції. Борошно упаковане в термоусадну плівку не
маркується.
Класифікація та
асортимент борошна. Борошно
поділяється на види, типи і товарні сорти.
Вид борошна зумовлюється видом переробленого
зерна. Основними видами борошна є пшеничне і житнє. Для дитячого та дієтичного
харчування виробляється вівсяне, рисове та гречане борошно, для кондитерської і
харчоконцентратної галузей - кукурудзяне, соєве, горохове та ін.
Тип борошна зумовлюється його
призначенням. Пшеничне борошно за призначенням поділяється на
хлібопекарське, макаронне, кондитерське. Житнє борошно буває тільки
хлібопекарським.
Хлібопекарське борошно виготовляють
переважно з м'якої пшениці. Воно світле за кольором, тонке за помолом, має
достатню кількість крохмалю і білків, щоб утворювати пластичне тісто, яке легко
бродить і формується.
Макаронне борошно виготовляють із твердої і високоскловидної м'якої пшениці. Макаронне
борошно з твердої пшениці характеризується жовтуватим кольором і високим
виходом сирої клейковини (30% і більше). Колір макаронного борошна з м'якої
склоподібної пшениці білий з жовтуватим або кремуватим відтінком, вихід сирої
клейковини дещо менший – 26-25%.
Макаронне борошно має
крупні частинки, які повільно поглинають
воду з утворенням крихтоподібного тіста. Для надання однорідності тісто
ущільнюють.
Кондитерське борошно подібне до хлібопекарського, але з меншим вмістом білків.
Клейковина тіста не повинна бути занадто пружною.
Товарні сорти борошна відрізняються за кольором, хімічним складом і технологічними властивостями. Це є наслідком
присутності в борошні різної кількості частинок оболонок, алейронового шару,
ендосперму і зародку. Чим більше частинок ендосперму, тим борошно біліше, краще
за хлібопекарськими властивостями, тим довше воно зберігається. Однак при цьому
знижується його біологічна цінність.
Пшеничне хлібопекарське
борошно поділяється
на чотири товарних сорти: вищій, перший, другий і оббивний.
Борошно вищого сорту виготовляють
сортовим помелом з м'яких сортів пшениці.
Частинки борошна білі або кремові за кольором, однорідні за розміром
(30-40 мкм), багаті на білки і крохмаль і майже не містять жири, вітаміни і
мінеральні речовини. Борошно формується з частинок центральної зони ендосперму.
Воно добре за хлібопекарськими властивостями і використовується для випічки
булок, кондитерських і кулінарних виробів і іноді – хліба.
Борошно 1-го сорту формується зі всього ендосперму і деяких частинок
алейронового шару. Воно менш
однорідно, ніж борошно вищого сорту (
розмір частинок З0-70 мкм), трохи темніше і має у своєму складі 3-4% периферійних тканин.
Борошно 1-го сорту за технологічними властивостями іноді перевершує борошно вищого сорту, тому що багатше на клейковиноутворюючі
білки. Воно універсальне за призначенням і використовується для виготовлення
хліба, булочних і кондитерських виробів. Широко використовується в кулінарії.
Борошно 2-го сорту складається з неоднорідних і порівняно великих частинок (З0- 200
мкм). Колір борошна від білого з жовтуватим відтінком до сіруватого і
коричнюватого. Кількість висівкових часток у борошні досягає 8-10% За технологічними властивостями придатне для
випічки хліба, пряників, хрустких хлібців, іноді печива і простих сухарів.
Борошно оббивне виготовляється оббивним помелом з виходом 96%. За хімічним
складом воно близьке до зерна. Розміри часток в оббивному борошні дуже неоднорідні
- від 30 до 600 мкм. Висівки з цього
борошна не видаляють, тому його колір
сіруватий або коричнюватий. Використовується для випічки пшеничного і
житньо-пшеничного хліба.
Макаронне борошно
поділяють на два сорти: вищий (крупка) і 1-й (напівкрупка). Колір крупки
з твердої пшениці жовтуватий, а напівкрупки - світло-кремовий. Розмір часток крупки
- 400мкм, а напівкрупки – 250.
Житнє борошно за призначенням буває тільки
хлібопекарським. Залежно від технології виробництва його поділяють на три
товарні сорти: сіяне, обдирне, оббивне.
Сіяне борошно - це подрібнений у порошок ендосперм. Воно має у своєму складі
близько 3% висівкових частин, колір - білий із синюватим відтінком. Розмір
частин борошна коливається від 20 до 200 мкм. Використовується для випічки
хліба.
Обдирне
борошно відрізняється від сіяного темнішим (сіруватим) кольором (у його складі - до 10% оболонок),
неоднорідним розміром часток - від 30 до 400 мкм. Борошно придатне для випічки житнього та житньо-пшеничного хліба, простих
сухарів.
Оббивне борошно є
основним сортом при переробці жита. Його одержують при оббивному помелі з
виходом 95 %. Воно складається з неоднорідних за розміром частинок (30 - 600
мкм). Борошно має сірий або коричнюватий колір, у ньому добре помітні висівкові частки,
воно в основному використовується для випічки житньо-пшеничного хліба..
Кукурудзяне борошно є тонкого і крупного помелів і типу
оббивного. Борошно має білий або жовтий колір. Вироби з кукурудзяного борошна
мають нормальну консистенцію тільки у гарячому стані (відразу після варіння або
випікання). Після охолодження вироби стають розсипчастими, несмачними.
Ячмінне борошно виготовляють у незначній кількості. Залежно
від якості його поділяють на односортне тонкого помелу та типу оббивного. З
борошна тонкого помелу видаляють до 15-17% висівок. Колір борошна білий з
помітним сіруватим відтінком. Ячмінне борошно типу оббивного характеризується
темним кольором і неоднорідними частками. В його складі є незначна кількість
клейковиноутворюючих білків і борошно у незначній кількості використовується у
хлібопекарській і харчоконцентратній промисловості, для виготовлення деяких
видів круп підвищеної поживної цінності.
Горохове продовольче борошно виготовляють односортним помелом. Воно
багате на білкові речовини, тому використовується в хлібобулочних, борошняних
кондитерських виробах і концентратах в
якості збагачувача.
Соєве дезодороване борошно широко використовується в харчовій
промисловості в якості носія повноцінних білків і якісного складу мінеральних
речовин (при виготовленні ковбас і напівфабрикатів, в макаронному і хлібному
виробництвах, при виготовленні цукерок і печива). Соєве борошно поділяється на знежирене,
напівзнежирене і незнежирене. Колір соєвого
знежиреного і незнежиреного борошна кремовий, напівзнежиреного - коричневий. За
якістю соєве борошно поділяють на два сорти: вищий і перший.
Гречане борошно під назвою “дієтичне” виробляють на
підприємствах харчоконцентратної і круп'яної промисловості з ядриці і проділу. Використовують
при виготовленні харчових концентратів, для харчування дітей молодшого віку і
виробництва круп підвищеної поживної
цінності.
Рисове борошно виробляють із шліфованого і дробленого
рису. Воно тонкого помелу, білого кольору. Використовують для дієтичного і
дитячого харчування, при виготовленні круп підвищеної поживної цінності та ін.
Вівсяне борошно використовують у кондитерській
промисловості для виготовлення деяких видів печива (печиво Вівсяне), круп
підвищеної поживної цінності, при виготовленні сумішей для дитячого харчування.
Вимоги до якості і умов зберігання борошна. При визначенні якості борошна із
органолептичних показників враховують запах, смак і колір, які свідчать про
його свіжість.
Запах і смак повинні бути властиві свіжому борошну.
Доброякісне борошно не повинно мати запліснявілого, затхлого, кислуватого і
гіркуватого смаку. Також не допускають у борошні інші сторонні запахи і
присмаки.
Колір борошна залежить від виду зерна і виходу
борошна. Чим більше подрібнених оболонок зерна потрапляє у борошно, тим воно
темніше. Це дає можливість легко визначити сорт борошна, порівнюючи його з
еталонами. Колір борошна вищого сорту – білий або з кремовим відтінком; 1-го -
білий; 2-го – світло сірий. Оббивне
пшеничне борошно має сірий або коричнюватий колір, з помітними частками
оболонок. Колір житнього сіяного борошна білий, обдирного - сірувато-білий з
помітними частками оболонок зерна, оббивного – сірий.
Наявність мінеральних домішок визначають розжовуванням
борошна, при цьому не повинен відчуватись хрускіт на зубах.
З фізико-хімічних
показників у борошні враховують вологість, зольність, крупність помелу,
кількість і якість сирої клейковини (для пшеничного борошна), вміст
металомагнітних домішок, зараженість шкідниками хлібних запасів.
Вологість борошна не повинна перевищувати 15,0%. Цей показник не тільки має
вирішальне значення при зберіганні борошна, а й впливає на вихід хліба.
Зольність борошна є показником його сорту. Мінеральні речовини по зерну
розташовані нерівномірно: основна частка присутня в алейроновому шарі і
зародку. Тому чим нижче товарний сорт борошна, тим вище його зольність.
Наприклад, у пшеничного борошна вищого сорту зольність знаходиться в межах
0,55%, 1-го – 0,75%, 2-го – 1,25 а
оббивного – 1.9%.
Крупність помелу борошна має велике технологічне значення. Від неї певною
мірою залежить термін замісу тіста, кількість потрібної води. Крупність визначають просіюванням борошна на
відповідних ситах.
У пшеничному борошні стандарти нормують кількість і якість сирої клейковини. Кількість
клейковини у відсотках визначають
відмиванням її з тіста вручну або за допомогою приладу, а якість – за еластичністю,
пружністю, розтяжністю. За якістю
клейковина поділяється на добру, задовільну та незадовільну.
Кількість сирої клейковини у борошна вищого сорту не повинна бути нижчою
за 24%; 1-го – 25; 2-го – 20; оббивного - 18%. Якість клейковини має таке ж
значення, як і кількість і не може бути нижче другої групи.
Вміст металомагнітних домішок у борошні допускається на рівні 3 мг на 1 кг .
Зараженість борошна
шкідниками не допускається. Борошно поражають кліщі, хрущаки, молі. При їх виявленні
борошно не допускають до реалізації. Якщо ураженість стосується великих партій
борошна, то його вивозять на спеціалізовані склади для обробки отруйними газами
з наступним провітрюванням. Оброблене борошно для харчових цілей не
використовується.
В Україні з 2000 року введено
новий стандарт на муку, який приведено у відповідність до міжнародних
стандартів. Введено нові показники якості: білізна, число падіння, пружність
клейковини, показники безпечності борошна.
Причиною виникнення
дефектів у борошні може бути використання
недоброякісного зерна, порушення
технології виготовлення, недотримання режимів і термінів зберігання, неналежне
товарне сусідство.
Самозігрівання борошна, призводить до змін вуглеводного,
білкового, ліпідного та інших компонентів, білки денатуруються, крохмаль і жири
гідролізуються, вітаміни руйнуються. Внаслідок цього погіршуються технологічні
властивості і харчова цінність борошна, спостерігаються втрати маси сухих
речовин.
Сторонній
запах борошна
виникає внаслідок недотримання товарного сусідства при зберіганні поряд з
продуктами, які мають властивість передавати запах іншим продуктам (риба,
прянощі, мило, кава). Сторонній затхлий і пліснявий запахи можуть виникати
також при недотриманні режимів зберігання борошна.
Сторонній
смак у борошні з'являється при окисленні жиру,
розвитку бактерій, недостатньому очищенні зерна
Зміна
кольору борошна – ознака погіршання його
якості. При тривалому зберіганні, особливо при доступі
світла, борошно знебарвлюється.
Потемніння борошна
може свідчити про розвиток мікрофлори або підвищену вологість.
Запліснення
борошна можливе
при зберіганні у вологих приміщеннях або при закладанні в штабелі партій з
підвищеною вологістю. Продукт набуває
затхлого запаху, в ньому підвищується кислотність, колір стає темнішим.
Запліснявіле борошно злежується у грудочки.
Згірклість борошна є результатом окислення жирів. Борошно нижчих сортів має у
своєму складі більше часток зародку, багатих на жири, тому воно швидше псується.
Злежування борошна виникає при підвищеному вмісті в
ньому вологи і при укладанні мішків з борошном на підвищену висоту.
Дефектним також є борошно з низькими
хлібопекарськими властивостями, наприклад, борошно з малим вмістом клейковини і
низькою її якістю.
Зберігання борошна.
Борошно зберігають
за тими ж правилами, що й крупи. Висота штабеля залежить від пори року , умов
зберігання, виду, сорту і вологості продукції. Для тривалого зберігання придатне
борошно з вологістю до 14%. Взимку його укладають на підтоварники висотою 10-14
мішків, влітку висоту зменшують до 8. В умовах торговельних підприємств муку
кладуть по 6-8 рядів заввишки. Борошно схильне до злежування, тому періодично
штабелі слід перекладати.
Розфасоване борошно
зберігають у ящиках на підтоварниках. На кожну партію борошна прикріпляють паспорт з таким змістом: назва борошна (вид, сорт), дата
надходження, кількість мішків і вага партії, назва постачальника і номер
накладної.
На складах і базах хлібопродуктів борошно
зберігають тривалий час - 6-8 міс. На
складах і базах торговельних підприємств борошно зберігають 1-3 міс., однак у холодний період року ці
строки можуть збільшуватись до 5-6 міс. У роздрібних торговельних підприємствах
зберігають порівняно невеликі партії борошна протягом 1-2 міс. Стандартами
строки зберігання борошна не обумовлено.
За стандартом для
борошна встановлений такий режим зберігання: температура до +30 град. і
відносна вологість повітря до 70%. Оптимальними можна вважати температуру повітря від 5 до +15°С і відносну його вологість 60-65%.
Макаронні
вироби
Макаронні
вироби – це
особлива група зерноборошняних товарів, що доступна за ціною, добре знайома
покупцям і нараховує безліч прихильників серед населення. Макаронна
промисловість України щороку виробляє близько 7 кг різноманітної продукції
на кожну людину, що перевищує фізіологічну норму споживання (5кг).Найбільшими
підприємствами щодо випуску цих виробів є Київська, Чернігівська,
Симферопольська, Хмельницька, Донецька, Харківська фабрики. Основними
іноземними постачальниками є Росія, Італія, Франція тощо.
Асортимент макаронних виробів дуже широкий, але
його різноманіття залежить від якості борошна, технічного оснащення підприємств,
присутності рецептурних добавок, наявності пакувальних матеріалів. Асортимент
нараховує до 30 найменувань одночасно. Він може розширюватися за рахунок
різноманіття форми і добавок.
За
кордоном з’явилось багато нових видів макаронних виробів – з часником і
прянощами, з кавою, макарони-чіпси, макарони у вигляді сухих сніданків та ін.
Вітчизняні виробники приділяють увагу поновленню рецептури, виробництву різноманітних
форм макаронних виробів так званої штампованої групи.
Споживні
властивості макаронних виробів. Споживні
властивості макаронних виробів залежать
від хімічного складу пшеничного борошна і збагачувачів. Основну частку
макаронних виробів становлять вуглеводи, насамперед, крохмаль. Вміст
крохмалю коливається від 62,2% (молочні) до 67,7 (без
збагачувачів), а кількість цукрів
знаходиться на рівні 4,8% (таблиця 3).
Таблиця 3 – Хімічний склад та енергетична цінність
макаронних виробів
|
Макаронні вироби
|
Хімічний склад, г/100г
|
Енергетична
цінність,
ккал/100г
|
||||
|
вода
|
білки
|
жири
|
вуглеводи
|
інші речовини
|
||
|
З макаронної крупки
|
13,0
|
10,4
|
1,1
|
69,8
|
5,6
|
337
|
|
З макаронної напівкрупки
|
13,0
|
10,7
|
1,3
|
68,6
|
6,4
|
335
|
|
Яєчні
|
13,0
|
11,3
|
2,1
|
68,1
|
5,5
|
345
|
|
Молочні
|
13,0
|
11,5
|
2,9
|
67,1
|
5,5
|
345
|
Макаронні вироби є джерелом повноцінних білків - 10-12%. Хоча білки макаронних
виробів і належать до повноцінних, існує
потреба в їх збагаченні насамперед тими добавками, які додають до складу лізин,
метіонін і триптофан. Додавання до макаронних виробів яєчних і молочних
продуктів підвищує їх біологічну цінність, збільшує кількість повноцінних
білків, поліпшує смакові властивості і зовнішній вигляд виробів.
Жирів макаронних виробах 1-3%. Найбільш
схильний до окислення жир виробів з добавкою сухого молока, що скорочує строк
їх зберігання.
Макаронні вироби з-за недостатнього вмісту
вітамінів потребують додавання синтетичних препаратів вітамінів групи В.
Збагачення продукції фруктовими і овочевими пастами і яєчним меланжем покращує
вітамінну цінність виробів.
Мінеральна цінність макаронних виробів
визначається значною кількістю макроелементів, а дефіцит мікроелементів
декілька знижується при введенні в тісто
порошку з зернових зародків, морської капусти, фруктових і овочевих
порошків. В цілому зольність виробів складає
0,5-1,5%.
Макаронні вироби містять до 13% зв’язаної води і по суті є сухими консервами.
Білки макаронних виробів засвоюються на 85%,
жири - на 93%, вуглеводи - на 96%.
Середня засвоюваність цих речовин у кулінарних виробах - 94%.
Енергетична цінність макаронних виробів
становить 335- 345 ккал/100г.
Формування
якості макаронних виробів.
Основною сировиною для виготовлення макаронних виробів є спеціальне макаронне
борошно та вода. Макаронне борошно виготовляють з твердої або з високо скловидної
м′якої пшениці (крупка і напівкрупка).При виробництві макаронних виробів
віддають перевагу крупному борошну з високим виходом клейковини і низькою водовбираючою здатністю. При
відсутності спеціального макаронного борошна допускається переробка
хлібопекарського борошна вищого і першого сортів з виходом сирої клейковини не
менше 26%.
Вода холодна або підігріта ( в залежності від
стану клейковини) вводиться в тісто в кількості, що забезпечує заміс лише
крихтоподібного тіста Вода повинна за своїм станом відповідати вимогам
стандарту до питної води.
Добавки, які використовуються в макаронному
виробництві поділяються на білкові, вітамінні
і овочє-фруктові. Всі вони перед пуском на виробництво проходять
відповідну підготовку для надання
потрібного стану. Добавки вводяться в кількості, що не руйнує стан клейковини і
не погіршує колір і смак виробів –
2-20%.
На якість макаронних виробив суттєво впливає технологія
їх виготовлення, що складається з таких
операцій: підготовка сировини і замішування тіста, формування виробів, сушіння, охолодження, пакування готової
продукції.
Підготовка
сировини полягає в просіюванні
борошна, фільтруванні та підігріванні води ,перевірці якості збагачувачів і їх
розчині.
Заміс тіста проходить в тістомісильних машинах
безперервної дії. Він триває 25-30 хв. Кількість води, яку додають до тіста,
недостатня для повного насичення крохмалю і білкових речовин, тому воно крихтоподібне,
напівсухе. У шнековій камері тісто стає однорідним за кольором, консистенцією,
вологістю. З тіста видаляється повітря. Ущільнене макаронне тісто має потрібні пружність,
пластичність і в’язкість.
Формування
макаронних виробів здійснюється пресуванням тіста крізь
отвори матриці, конструкція яких визначає форму виробів. Тиск пресування не повинен руйнувати клейковину, але повинен
бути достатнім для забезпечення достатньої щільності тіста, щоб вироби не
обривались при підвісної сушці, не злипались, не лопались, не викривлялись і не
розвалювались при варінні.
Невелику
кількість коротких виробів просторової і плоскої форм виготовляють штампуванням
стрічки, яку одержують пресуванням
тіста крізь щілиноподібну матрицю.
Від правильності
процесу формування макаронних виробів значною мірою залежать їх зовнішній вид
(колір, ступінь шорсткості поверхні), щільність, міцність і властивості при
варінні. Кращими є матриці з латуні, або з бронзи, отвори яких облицьовані
тефлоном, до якого не прилипає тісто.
Різноманітність асортименту макаронних виробів
при одній і тій же рецептурі тіста досягається варіюванням форми каналів
матриць: вона може бути кругла без вкладинки, щіляста, кругла з вкладинкою,
квадратна, покручена та ін
Нитки або трубки, що виходять з матриць,
обдуваються повітрям, щоб уникнути злипання і підсікаються ножем при досягненні
відповідної довжини. Відформовані і підсушені макаронні вироби розрізають
спеціальними механізмами на необхідну довжину, розкладають на стрічки парових
конвеєрних сушарок, вкладають у лоткові касети (при касетному висушуванні) або
розвішують на бастуни (при підвісному висушуванні довгих виробів).
Сушіння
– одна з найвідповідальніших
операцій макаронного виробництва. Від її правильності залежить головний
показник якості – міцність. Висушування макаронних виробів відбувається при
температурі +30-40˚С і закінчується,
коли вміст вологи в них набуває 13%.
Після
висушування макаронні вироби мають досить високу температуру і їх охолоджують від 3 до 5 годин до температури
приміщення. Перед упакуванням макаронні вироби проходять сортування, при якому вилучають вироби
недосушені, тріснуті, деформовані тощо.
З метою
видалення металодомішок макаронні вироби пропускають через систему магнітних
уловлювачів.
Макаронні вироби випускають фасованими і не
фасованими. Для упаковування виробів масою нетто до 1 кг використовують коробки з
картону або пакети з паперу, целофану та інших пакувальних матеріалів і плівок,
дозволених органами охорони здоров’я.
Фасовані макаронні вироби повинні бути
запакованими у зовнішню тару: ящики дощані, фанерні, з гофрованого і литого
картону, з плетеного шпону. Допускається маса нетто в ящиках до 30 кг.
вагові
макаронні вироби (крім макаронів, довгої локшини і вермішелі „павутинки”) упаковують
у чотиришарові крафт-мішки масою нетто до 20 кг .
Коробки, пакети, ящики, крафт-мішки і
пакувальні матеріали повинні бути міцними, чистими, сухими, не зараженими
шкідниками, без стороннього запаху.
На упаковці всіх видів тари наносять маркування
спеціальним штампом або наклеюванням ярлика. Маркування повинно включати
загальноприйняті данні і надпис « Обережно,
не кидати ! » або зображення парасольки і склянки. На дрібній упаковці додатково наводяться рецептура, правила
варіння виробів, хімічний склад та енергетична цінність, термін придатності. В середину
кожного ящика, коробки і пакета вкладають талон з позначенням номера
укладальника, який дозволяється проставляти штемпелем із зовнішнього боку.
Крім традиційної технології виготовлення
макаронних виробів поширюється виробництво продукції, що не потребує варіння.
Типовим прикладом цього є виробництво
вермішелі і локшини під назвами
Мівіна , Бистринка. При нової
технології отформовані вироби короткостроково піджарюють у пальмової олії і в
гарячому виді складують особливим способом, що дозволяє наполовину зменшити їх
об’єм. Готові вироби масою по 60-250г упаковують в пакети з поліпропіленової
плівки або полістиролові лотки масою до 500г.
В закордонному виробництві налагоджено виготовлення
відварених заморожених макаронів, зі смаковими добавками і порошками
морепродуктів та ін.
Класифікація
та асортимент макаронних виробів. Асортимент макаронних виробів здатен задовольнити будь-які потреби
споживачів і продовжує розширятись. Використовується все нова додаткова
сировина, змінюється форма виробів, вдосконалюються властивості пакувальних
матеріалів. Для управління
асортиментом і його вивченням розроблена
стандартна класифікація за різними ознаками.
Залежно від виду борошна макаронні вироби поділяють на групи:
А – вироби з борошна твердих сортів пшениці;
Б – вироби з борошна високоскловидної мя’кої пшениці;
В – вироби з хлібопекарського пшеничного
борошна.
Згідно сорту борошна макаронні вироби поділяють на класи:
1-й клас – вироби з макаронної крупки або хлібопекарського борошна вищого сорту і 2-й клас – вироби з напівкрупки або хлібопекарського борошна першого сорту.
1-й клас – вироби з макаронної крупки або хлібопекарського борошна вищого сорту і 2-й клас – вироби з напівкрупки або хлібопекарського борошна першого сорту.
Залежно від виду збагачувачів або смакових добавок до назви групи і класу макаронних
виробів додають назву збагачувача або смакової добавки. Наприклад, група А, 1-й
клас, яєчний; група А 2-й клас, томатний, тощо. Деякі макаронні вироби мають індивідуальну
назву - «Артек», «Здоров’я», «Шкільні» та ін.
За призначенням макаронні вироби поділяються на звичайні, дитячого і дієтичного харчування. До рецептури
макаронних виробів «Дитяче харчування» входять яйця і сухе незбиране молоко, в
«Артек» – яйця і нежирний свіжий
кисломолочний сир.
Для виготовлення вітамінізованих макаронних
виробів використовують вітаміни В
, В
і РР, для безбілкових
– кукурудзяний крохмаль (замість борошна). Безбілкові макаронні вироби
рекомендуються людям з нирковою недостатністю, серцевими захворюваннями,
гіпертонією.
, В і РР, для безбілкових
– кукурудзяний крохмаль (замість борошна). Безбілкові макаронні вироби
рекомендуються людям з нирковою недостатністю, серцевими захворюваннями,
гіпертонією.
Макаронні вироби залежно від форми поділяють на
чотири типи: трубчасті,
ниткоподібні, стрічкоподібні, фігурні.
Трубчасті
макаронні вироби поділяють залежно від форми і довжини на три підтипи:
макарони, ріжки і пера. Кожний підтип відповідно до розмірів поперечного
перерізу трубок поділяється на види. Форма поперечного перерізу трубчастих
виробів може бути круглою, квадратною, рифленою та ін.
Макарони – це трубки з прямим зрізом. Вони
бувають короткими
(15-30 см )
і довгими (більше 30 см ).
(15-
Ріжки - це
зігнуті або прямі трубки з прямим зрізом, довжина їх по зовнішній кривій 1,5-5 см , для «Любительських» – 3-10 см .
Пера – це трубки з косим зрізом країв. Довжина
їх від гострого до тупого кута – 3-10 см .
Макарони, ріжки і пера залежно від діаметру трубок поділяються на види: соломку (крім
пер), особливі, звичайні і любительські. Соломка має діаметр до 4 мм , особливі – 4,1-5,5 мм , звичайні – 5,6-7 мм і любительські – більше 7 мм . Товщина стінок у всіх
трубчастих виробів не повинна перевищувати 1,5 мм . Поверхня трубчастих
макаронних виробів може бути гладенькою
або гофрованою.
Ниткоподібні вироби (вермішель) за діаметром
поділяються на чотири види: павутинка –
0,8 мм; тонка – 1,2
мм ; звичайна –
1,5мм; любительська – 3 мм .
Поперечний розріз вермішелі може мати різну
форму: округлу, квадратну, еліпсоподібну та ін. Залежно від довжини вермішель
буває довгою (не менше 20 см) і короткою
(не менше 1,5 см ).
Стрічкоподібні вироби (локшина) поділяються залежно від
поверхні, форми і розмірів. Залежно від поверхні і форми локшина може
бути гладенькою, рифленою, хвильоподібною, пилоподібною. Залежно від довжини локшину поділяють на
довгу (не менше 20 см )
і коротку (не менше 1,5 см ).
Локшина може мати різну ширину – від 3,0 до 10 мм . Товщина не повинна
перевищувати 2мм.
Вермішель і локшина можуть бути у виді мотків
та гнізд масою по 50-250г.
Фігурні макаронні вироби можуть мати різну форму і розміри. До
них належать бантики, вушка, зірочки, колечка, цифри, гребінці, черепашки,
мушлі, гвинтики та ін. Товщина виробів - 1,5 мм
для штампованих виробів, 3,0 – для пресованих.
Показники якості і дефекти макаронних
виробів. З органолептичних показників у макаронних виробах визначають
форму, поверхню, колір, запах і смак.
Форма виробів має бути правильною і відповідати їхній назві.
У короткорізаних макаронах, перах, вермішелі і локшини допускаються незначні
викривлення.
Поверхня
виробів має бути гладенькою,
допускається незначна шорсткість, котра частіше за все пов’язана із зносом
поверхонь матриць.
Колір виробів однотонний з кремовим або жовтуватим
відтінком. Він повинен відповідати сорту борошна, без слідів непромісу. У
виробах з добавками колір може дещо змінюватись.
Запах
і смак властиві макаронним
виробам без присмаку гіркоти, запаху плісняви та інших сторонніх присмаків та
запахів. У виробів з добавками смак може змінюватись.
При
варінні до готовності вироби
не повинні втрачати форму, склеюватись між собою, розвалюватись по швах.
З фізико-хімічних показників при оцінці якості
макаронних виробів враховують вологість, кислотність, вміст лому, крихт і
деформованих виробів, міцність, вміст металодомішок, наявність шкідників.
Вологість макаронних виробі не перевищує 15%. При
укладанні на тривале зберігання виготовляють вироби з вологістю 12%.
Кислотність звичайних і
збагачених виробів не може перевищувати 4º. Лише вироби з добавкою томатної
пасти можуть мати кислотність до 10º.
Макаронним
ломом називають уламки та
обрізки від 5 до 13,5 см
завдовжки, а також макарони, які не відповідають нормам міцності для певного
сорту і діаметру. Вміст лому у фасованих макаронних виробах з крупки не повинен
перевищувати 4 %, у вагових - 7%; з напівкрупки -відповідно 5 і 10 %.
Крихтами називають обломки макаронів завдовжки до 5 см, пера – до 3 см , ріжки Любительські до 3 см (інших видів до 1,5 см ), вермішель, локшину
– до 1, 5 см , уламки фігурних виробів, ріжків і пер.
До деформованих
відносять трубчасті вироби, які втратили форму або мають повздовжній розріз, зім’яті
кінці або значні викривлення (у макаронів і пер); локшину і фігурі вироби, які
зім’яті або мають не властиву для певного виду форму. Вміст деформованих
виробів і крихт залежить від типу, підтипу і сорту виробів, від того, фасовані
вони чи не фасовані. Кожний з цих показників коливається в межах 2-10 % за масою.
В макаронних виробах допускається незначна
кількість металодомішок – до 3 мг на 1кг. Наявність шкідників не допускається.
До найбільш поширених дефектів макаронних виробів належать сторонній смак і запах, потемніння,
шорстка поверхня, деформація і злипання виробів, наявність ламаних виробів і
крихт, тріщин, зволоження, підвищена кислотність, наявність темних вкраплень,
пліснявіння виробів, наявність шкідників, підвищений вміст металодомішок та ін.
Причиною виникнення дефектів є низька якість борошна, збагачувачів і смакових
добавок, недотримання рецептури і технології виготовлення, порушення режиму і
строків зберігання.
Сторонній
запах і смак можуть
мати вироби, виготовлені з недоброякісної сировини, а також ті, що зберігались
в несприятливих умовах.
Шорстка
поверхня макаронних виробів
трапляється при зношенні формуючих поверхнею матриць, а також при низькій
вологості тіста.
Деформація
і злипання макаронних виробів
є результатом високої вологості тіста, недостатнього підсушування сирих виробів
при їх виході з формуючих отворів матриці.
Наявність
ламаних виробів і крихт є
наслідком використання борошна з недостатньою кількістю клейковини, що
приводить до зниження міцності продукції. Також причиною може бути недбале фасування виробів.
Наявність
тріщин у
макаронних виробах – результат швидкого охолодження їх після висушування.
Різкий перепад температур під час зберігання також сприяє появі тріщин.
Зволоження
- виникає при зберіганні
продукції при високій відносній вологості
повітря (вище за 75%).
Підвищена
кислотність макаронних
виробів спричиняється несвіжістю сировини, значною тривалістю висушування сирих
виробів при знижених температурах.
Наявність
темних вкраплень у макаронних
виробах відмічається тоді, коли для виготовлення борошна використовується краснозерна пшениця. Забарвлені частки
оболонок виглядають як вкраплення.
Пліснявіння макаронних виробів спричиняється плісеневими
грибами при підвищеній вологості продукції, особливо якщо її зберігають при температурі,
вищій за 18-20˚С.
Вироби, заражені шкідниками а також пошкоджені гризунами, до використання і зберігання не
придатні.
Транспортування
і зберігання макаронних виробів. Макаронні вироби перевозять автомобільним, залізничним і водним видами
транспорту, з урахуванням санітарних норм. Вироби повинно захищати від
забруднення, зволоження і зіпсування.
Ящики, коробки і крафт-мішки з макаронними
виробами слід зберігати у складських приміщеннях на стелажах або підтоварниках.
Приміщення повинно бути чистим, сухим, добре провітрюваним, не зараженим
шкідниками, захищеним від впливу атмосферних опадів. Температура у приміщенні
не повинна перевищувати + 30˚С, а відносна вологість повітря – 70 %. Макаронні
вироби найкраще зберігаються при температурі
5 – 20ºС і відносній вологості повітря 60-65%. Однак слід мати на увазі,
що вони не бояться мінусових температур і високих плюсових, головне, щоб не
було різких перепадів.
При зберіганні макаронних виробів слід
додержуватися правил товарного сусідства. Не слід зберігати вироби разом з
товарами, які мають специфічний запах. Макаронні вироби, упаковані в ящики з
гофрованого картону, вкладаються у висоту не більше 6 рядів, у крафт мішках - 7 рядів.
Гарантійний строк зберігання макаронних виробів
без збагачувачів з моменту їх виготовлення складає 1 рік, молочних і яєчних
– 5 міс., томатних – 3.
Немає коментарів:
Дописати коментар